Добре, що живуть серед нас люди, які щедро наділені талантом і діляться ним з іншими людьми. Такою особистістю є Галина Яківна Микита – знана у нашому місті художниця.
Вона народилася у селі Туличів Турійського району. Зростала разом з братом Михайлом, сестрами Лесею і Наталею. Творчою особистістю був батько- Яків Карпович, який виховував дітей у дусі любові до України. Сам він був закоханий у рідний край, українську поезію і музику, грав на багатьох музичних інструментах, керував хором і оркестром, самодіяльним театром, які були в селі. Разом з мамою, Марією Іванівною, вони піклувалися про дітей, доглядали велику господарку.
Після закінчення школи пані Галина пішла працювати у колгосп, доглядала кроликів. Згодом працювала піонервожатою в школі одного із сусідніх шкіл. Але з дитинства полюбляла виготовляти ляльок, шити для них одяг, і мріяла стати модельєром. Вплинув на вибір її майбутньої професії і старший брат, який мав хист до малювання. Тож героїня нашої розповіді вступила до училища прикладного мистецтва у місті Вижниця Чернівецької області, аби стати художником-модельєром. У студентські роки дівчина грала у Вижницькому самодіяльному театрі, бо мала театральні здібності. У Вижниці познайомилася із своїм майбутнім чоловіком Андрієм Микитою, який гарно співав, танцював і займався у ансамблі, яким керував відомий артист Василь Зінкевич.
Через певний час Андрій і Галина одружилися, у них народилася донька Світлана.
В 1966 році, після закінчення навчання, пані Галину скерували працювати художником – модельєром на Володимир-Волинську швейну фабрику – відтоді вона стала мешканкою Володимира і полюбила наше місто. Тут народився її син Сергій, який теж обрав художній фах. Роботи Сергія Микити презентувалися на відомих міжнародних виставках. Згодом до Володимира прибув і чоловік – Андрій Васильович, який став працювати архітектором нашого міста.
У Володимирі діяла театральна студія, якою керував відомий режисер світлої пам'яті Богдан Береза, а грали у ній Наталя Авдєєнко, Ярослав Абрам'юк. До них долучилася і Галина Микита. Чоловік у всьому її підтримував.
Разом із знаним художником Миколою Букатевичем Галина Микита стояла біля витоків створення у княжому місті дитячої художньої школи. Спочатку, в 70 роках 20ст. Микола Букатевич створив при районному будинку культури художню студію , яка згодом стала художньою школою. У 1977 році Галина Микита очолила Володимир-Волинську художню школу, котра стала другою в області після луцької. Серед її випускників - чимало продовжувачів мистецького ремесла : Ігор Мацюк, Ірина Найдюкова, Віталій Михалик, які нині самі навчають дітей у школі.
Понад 35 років пропрацювала пані Галина в художній школі – їй до вподоби спілкування з дітьми, з молоддю, щоб навчати їх бачити і розуміти прекрасне.
Майстриня творить у різних техніках – батік, розпис тканин, гобелени.
Гобелени жінка створювала разом з чоловіком Андрієм Васильовичем, який кілька років тому відійшов у Вічність, але свого часу навчався за спеціальністю килимоткацтво. Спільно з чоловіком знаходили тему, розробляли ескіз, виготовляли шаблон у кольорі, який підставляли під ткацький станок. До слова, придбати станок допоміг їм колишній голова міста світлої пам'яті Петро Саганюк. І тоді вже викладали ниточку до ниточки, щоб утворився гобелен. Гобеленів подружжя Микит зробило чимало, особливо дорогий їхньому серцю триптих « Лісова пісня», адже вони є шанувальниками творчості Лесі Українки. Деякі зберігають вдома, інші подарували друзям і знайомим. У парі з чоловіком Галина Яківна прожила 50 років, тож давно стали одним цілим. Нині дуже сумує за ним, адже разом пережили багато світлих і радісних моментів у житті і творчості.
Володимир став для подружжя Микит рідним містом, адже свого часу, будучи головним архітектором і головним художником міста, доклали багато зусиль для його розбудови, були активними організаторами святкування 1000 ліття міста над Лугою.
Радістю для Галини Яківни Микити є її діти, внуки.
Майстриня вважає, що межі самовдосконаленню немає, що кожна людина повинна працювати над собою, прагнути сягнути нових вершин.
Днями у Володимирському історичному музеї імені О.Дверницького розгорнуто ювілейну виставку до 80 річчя Галини Микити, яке вона відзначає 8 травня. На ній презентуються гобелени різних років – із зображенням квітів, церков, символікою зародження життя. Та об’єднує їх одне – велика любов до України, до рідного міста Володимира, до життя і творчості, до людей. Бо саме від любові і твориться усе живе і прекрасне – вважає майстриня.
У кожен гобелен вкладено частинку душі авторки. Тож хочеться побажати їй здоров'я, оптимізму і ще багато творчих років, щоб своїми творіннями дарувала естетичну насолоду усім шанувальникам мистецтва. Бо лише краса і мистецтво можуть допомогти подолати труднощі, яких багато буває у нашому житті, адже саме мистецтво робить будні яскравішими і насиченими, допомагає вірити у краще.
Богдан Янович.
Коментарі