Незважаючи на невеликі статки Світлани Віданової, всі тварини нагодовані й не потерпають від голоду та хвороб.
Земна флора і фауна – це найближча родина людини. Та все ж і серед родичів у нас є найрідніші, і саме до таких відносяться наші улюбленці – собаки та коти. Вчені стверджують, що собака був першим, хто за покликом людини прийшов до неї із лона дикої природи. Відтоді це найвірніший наш друг. Коти ж прийшли останніми, але саме тоді, коли виникла в них потреба. Людина навчилася обробляти землю, збирати урожай, зберігати збіжжя. У коморах почали заводитися гризуни, і тоді на допомогу поспішили коти.
Це було в давні часи. А сьогодні більшість людей не обходиться без домашніх улюбленців, та реалії життя невтішні. Все більше з’являється на вулицях бездомних собак і котів. Жалісливими очима дивляться вони у вічі людям, благаючи про прихисток. Темними ночами, здригаючись усім тілом на холодному цементі під’їздів, напевно, згадують теплі оселі й тих, кому вірно служили і хто зрікся їх. Та безсердечність завжди перемагалася добротою, і є серед нас люди, які прихистили у себе невинних істот, віддали їм тепло своїх сердець.
Володимирчанка Світлана Віданова – одна з таких. Жінка мешкає у власному будинку, де утримує 5 песиків і 10 котів. Собаки живуть у вольєрах, а котики теплої пори - у літній кухні, а коли холодно, господиня дозволяє їм перебувати у помешканні. Всі тварини привчені до дисципліни, добре усвідомили правила поведінки домашнього улюбленця. Як собаки, так і коти пройшли всі гігієнічні процедури, мають щеплення. Коли ми завітали до пані Світлани, назустріч із веселим гавкотом вибігли улюблениці господині – Рижуля і Лінда. Собачки настільки гарно виглядають, що навіть зародилася підозра, чи не очікує симпатична Рижуля поповнення. Виявилось, що ні. Просто собаки добре харчуються. Незважаючи на те, що пані Світлана не може похвалитися великими статками, працює продавцем у супермаркеті «Сіті», її тваринки споживають добротні харчі. У раціоні улюбленців печінка, селезінка, кості для собак і котів, спеціальний корм.
- Мої тварини не голодні, - каже пані Світлана. – Вони для мене – віддушина у складному житті. Добре, що маю однодумців, які мене підтримують і розуміють. Минулого року Рижуля привела семеро цуценят. Із допомогою сусідки Раїси Дмитрус ми їх всіх прилаштували. Часто маленьких собачок підкидають і до нашого торгового закладу. Я відразу зв’язуюся з волонтерами міста, і ми їх намагаємося прилаштувати. Ми виконуємо місію, яку поклав на людину Бог: дбати про братів наших менших.
А ще була у родині пані Світлани така історія. Її племінник Віктор Ткачук повернувся з АТО, де і підібрав собаку, якого назвав Карданом. Бездомний пес тулився до бійців, і Віктор привіз його додому. Згодом Кардану знайшли хорошого, турботливого господаря.
- Я не думаю про те, важко утримувати таку кількість тварин чи ні, - продовжує пані Світлана. – Я люблю їх, і цим усе сказано. Зараз у мене є потреба звести огорожу, аби мої тварини могли вільно ходити по подвір’ю і нікому не заважати. На жаль, поки що мої можливості обмежені. Не вистачає і надійного чоловічого плеча, але це особисте. А загалом почуваюся щасливою, бо роблю добру справу.
Слухаючи пані Світлану, роздумую над тим, чому людина, яка не може похвалитися статками, відважно доглядає тварин, тоді як господарі великих садиб відмовляються від них. Чи не тому, що матеріальне благополуччя зазвичай робить кам’яними серця, тоді як у простої людини серце відкрите назустріч кожному, хто потребує підтримки. Таким людям і Бог допомагає. Не можу при нагоді не згадати літню жінку, яка утримує багато котів і собак у сільській місцевості.
- Я сама не знаю, звідки у мене беруться фінанси, щоб прогодувати їх, адже, крім пенсії, більше нічого не маю. А з господарства – лише кури. Але і самій вистачає, і їм.
Та, напевно, причина в тому, що доброта завжди оцінюється. Той хлібний колосок, який, згідно з легендою, зберегли під час всесвітнього потопу собака і кіт, був призначений у першу чергу людям, які дбатимуть про них. Ще великий британський зоолог і мисливець Хантер писав: «Десь там, на небесах, є ще один рай, де живуть і моляться за людей ті, про кого ці люди дбали».
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Коментарі