Кажуть, що врода жінки може стати її ворогом, якщо нею невміло користуватися. Саме це і трапилося з Мариною. Врода настільки зіпсувала її, що стала причиною загибелі хлопця, до якого мала почуття.
Уже в старших класах Марина відчувала на собі закохані погляди юнаків та заздрісні – подруг. Аж подих перехоплювало, коли дивилася на себе в дзеркало, і лише красень Юрко не звертав на неї уваги. Був він високий, ставний, наче молодий дубок. Дівчина відчувала, що Юрко затьмарив для неї весь світ. Він усього на рік був старшим за Марину. Закінчивши школу, поїхав до Одеси вступати до морехідного училища, здійснив свою мрію стати моряком дальнього плавання. Марина відразу загорілася думкою про те, що повинна бути поруч із коханим, поки його не відбила якась симпатична одеситка. Отож дівчина вирішила, що професію біолога може здобути і в Одеському виші. Батьки доньку не розуміли. Ну для чого їхати аж в Одесу, якщо ту ж професію можна здобувати і в Рівному, і в Луцьку, і у Львові. Усе-таки ближче до дому. Але Марина нікому нічого не пояснювала і, покинувши рідне волинське селище, подалася до приморського міста. Їй пощастило стати студенткою і відразу ж розшукати Юрка. Вони почали зустрічатися, коли у хлопця було звільнення.
Та студентське життя поволі змінювало дівчину. А тут став до неї залицятися Станіслав Іванович, молодий викладач, який навчався в аспірантурі і писав дисертацію. Марина задумалась. Красенем майбутнього кандидата наук не можна було назвати, але перспектива стати дружиною науковця, а затим влаштувати власну кар’єру спокушала Марину більше, ніж доля жінки, котра чекає чоловіка-моряка з майже піврічного плавання. Словом, Марина дала Станіславу Івановичу надію… Але Юрко не на жарт уже закохався в Марину. Дівчина ламала голову, як відкараскатися від нього. Краще за все втнути щось таке, щоб він сам її покинув, і дарма, що там потім про неї думатимуть.
Того вечора при заході сонця Марина з Юрком гуляли набережною. Море було неспокійним. Об велике гостре каміння, що лежало внизу, із шумом розбивалися хвилі. Молоді люди зупинилися біля парапету.
-Ти зміг би стрибнути у ці хвилі? – запитала Марина, кокетливо дивлячись на Юрка.
-Міг би, якби виникла необхідність. Наприклад, якби довелося рятувати життя якоїсь необачної людини або виконати наказ.
-А заради мене зміг би?
-Заради тебе – тим більше, якби ти раптом там опинилась.
-А зараз заради мене можеш стрибнути?
-Заради тебе? А навіщо?
-Ну я так хочу. Просто цікаво, наскільки ти хоробрий.
-Це несерйозно, Маринко!
-Несерйозно? Я для тебе, значить, несерйозно? – вона, підібравши ображено губи, відвернулася.
Марина була впевнена, що Юрко, маючи запальний характер, одразу піде геть, а тому просто отетеріла, коли, піднявши очі, побачила, що він уже стоїть на парапеті і готується стрибнути.
-Юрку! Що ти робиш? – закричала дівчина. – Не смій! Я ж пожартувала.
Та було вже пізно. Хлопець, витягнувши вперед руки, стрілою полетів униз і зник під водою. Марина аж перегнулась через парапет, очікуючи, що він ось-ось з’явиться. Та минали хвилини, а Юрко не з’являвся. І лише коли хвилі стали червоного кольору, Марина збагнула, що сталося непоправне. Із диким криком кинулася вона вздовж набережної. Якісь люди перехоплювали її, розпитували, заспокоювали. Коли рятувальники витягли бездиханне тіло Юрка, Марину ледве відірвали від нього.
Наступного дня її викликали до слідчого. Сивочолий чоловік сумно дивився на дівчину, яка розповідала про страшну пригоду.
-Я… не думала, що він це зробить. Я просто хотіла пожартувати.
-Пожартувати, кажеш? – слідчий пройшовся кабінетом. – Я, дівчино, таких жартів за своє життя і наслухався, і надивився. Мене, чесно кажучи, аж нудить від таких виправдань. Та ти ще молода, і для тебе це має бути великим уроком. Немає підстав притягнути тебе до юридичної відповідальності. Рішення все-таки необдумано прийняв хлопець, а тому факт швидше за все вважатиметься самогубством. Але ти повинна зрозуміти, що своїм дурним жартом занапастила хорошого хлопця. Запам’ятай раз і назавжди! Життям людини не можна жартувати. І оці слова «не думала», «не обдумала» викинь із голови. Сидів тут у мене нещодавно директор однієї школи. Теж казав, що не подумав. Учительки дві не мирилися між собою, часто конфліктували. Йому б як директору і одну, й іншу на місце поставити, а він за однією, дружиною посадовця, руку потягнув. А та, інша, ще зовсім молода, ображеною залишилася. Прийшла додому і в зашморг полізла. А він мені торочить, що не подумав, як таке могло статися. А треба було подумати. Це жива людина, у неї і душа є, і нерви. Не можна ділити людей на кращих і гірших, а потім самому собі виправдання шукати. Людина чинить так, як хоче, а тоді винних шукає. Ти про це ніколи не забувай!
Слова слідчого, наче батіг, били дівчину по серцю, але найважче було попереду. Марині довелося негайно піти з гуртожитку і винайняти квартиру, бо дівчата почали відверто сторонитися її, наче прокаженої. Станіслав Іванович, почувши її голос, кидав слухавку. Коли підійшла до нього у вестибюлі факультету, сердито сказав:
-Шановна! Між нами не може бути нічого спільного! Я – викладач, а ви – студентка. Прошу взяти до уваги!
Юрка поховали у рідному селищі. Батьки негайно зв’язалися з донькою, плачучи, просили не приїжджати поки що додому.
-Тебе, дитино, всі ненавидять і проклинають!
Марина так і не повернулася на Волинь. За призначенням поїхала в один із районів Одещини, там стала працювати в школі, там живе й понині. Жінці вже давно за сорок, а вона ще самотня. Каже, варто якомусь чоловікові вподобати її, як негайно стає відомою історія з Юрком.
-Видно, закляли мене батьки Юрка. Я залишилася самотньою, бо занапастила коханого. Із дурного розуму занапастила. А він же мене кохав… та і я його кохала, дуже кохала, але заможного, забезпеченого життя заманулося. Та вже пізно… Нічого змінити не можна. Одне повторюю: не жартуйте з людським життям.
Р.S. В основі розповіді реальні події.
Антоніна Булавіна
Коментарі