У центрі надання культурних послуг (колишній районний будинок культури) експонується виставка робіт організована громадською організації «Крила матері». Ця організація була утворена у 2017 році і налічує 40 людей, дехто –з Володимира. але є й переселенці, які втекли з регіонів України, охоплених війною – міст Ізюма, Харкова, Запоріжжя, Донецької і Луганської областей. Члени організації мають на меті допомагати воїнам, які боронять Незалежність України від ворога.
Як розповіла голова організації -Діана Шевчук - на виставці представлені роботи учнів художньої школи(викладач – Ярослава Михалик). Дуже творчими є учні цієї викладачки. А саме Вікторія Франчук, Анна Мельничук, Юлія Ільїна, Таня Самолюк, Юрчук Мар’яна, Адамчук Мар’яна, Засадко Богдан, Вікторія Шарко, Щурук Юліана, Хом’юк Василина. Діти оздобили своїми малюнками мішки, у яких передають на фронт маскувальні сітки. На мішках юні художники намалювали улюблених тварин – котів, собак, вовків, лисиць, деякі з них – у військовій формі, а також символіку України – державний синьо-жовтий прапор і тризуб. Цей задум має на меті порадувати воїнів, щоб вони відчули підтримку дітей, які хочуть подарувати їм частинку свого серця.
Особливо зворушливим є малюнок 7 річного Марка Михалика – хлопчик зобразив вояка УПА, адже ці вояки, як і тисячі сучасних воїнів, боролися за свободу України. Либонь Марк перейняв здібності від свого дідуся – Адама Федоровича Михалика, який багато років очолював дитячу художню школу і батьків - Ярослави і Віталія Михаликів, які працюють її викладачами.
На виставці можна побачити костюми-примари різних видів, обереги, браслети, маскувальну сітку. До речі, з організацією «Крила матері» ще з 2017 року співпрацюють студенти і викладачі педагогічного коледжу імені А. Кримського, які плетуть маскувальні сітки для воїнів. Один з викладачів-волонтерів – Ігор Поліщук ( на фото) з дружиною теж завітав на виставку.
Голова організації « Крила матері» Діана Шевчук закликала усіх небайдужих підтримати добру справу – допомагати бійцям, які боронять Волю України на фронті.
Богдан Янович.
Коментарі