«Мій дім – моя фортеця», - сказав хтось з мудрих людей. Справді, для кожного з нас рідний куточок, де ми вперше почули голоси мами і тата, де вчилися ходити і пізнавати світ – це найважливіше на землі місце. Проте кожен будинок має свою неповторну історію. Щоправда, у місті Володимирі збереглося більше старовинних церков, які, безперечно, мають сильну енергетичну ауру, адже вони намолені багатьма людьми впродовж століть. Хоча є у нашому древньому місті і будинки, які мають цікаве минуле.
На початку вулиці Ковельської є будинок, де нині магазин «Галантерея». Як дізнаємося з розповідей краєзнавців, у 18ст. у ньому відпочивав останній король Польщі – Станіслав Август Понятовський, коли приїздив до нашого міста. Його вітали п’ятьма мовами студенти володимирського колегіуму, який колись знаходився у тому приміщенні, де нині чоловічий монастир 12-ти Апостолів.
Перед колишнім магазином «Дитячий світ» (де нині відкривається офіс банку ПУМБ) у воєнний і повоєнний час(40-50-і роки 20ст.), розташовувався магазин, де міщани могли купити хліб по картках. Про це нам розповів старожил Володимир Антонович Стемковський, який і сам вставав о 4 годині ранку, щоб зайняти чергу і купити хлібину. У приміщенні колишнього магазину «Дитячий світ» колись був магазин Шуровських. У ньому можна було придбати найрізноманітніші товари. Про це розповіла нащадок роду Шуровських – Ганна ДормидонтівнаШуровська. У тому ж таки приміщенні , очевидно, був житловий будинок, адже на другому і третьому поверхах збереглися сходи з кованим поручнями і плитка на підлозі, яку можна датувати 30-ми рокам 20ст. – ймовірно там жили заможні люди.
На пагорбі, поблизу колишнього банку «Україна», ще й досі є двоповерховий будинок – нині там різні офіси і крамнички. Старші люди розповідали, що у 20-30 р. 20ст. у цьому будиночку жили «жриці кохання», які надавали свої послуги усім охочим чоловікам. Уже не зберігся будинок на місці колишнього банку «Україна», де, з розповідей краєзнавця Петра Заклекти, свого часу жила родина Більдіних. Очевидно, то були російські дворяни. Жили ці люди скромно. Розповідають, що уних в хаті навіть кози ходили, але, тим не менше, були дуже освіченими, бо знали багато іноземних мов, спілкувалися з Юхимом Кримським – батьком майбутнього ученого Агатангела Кримського, адже родина Кримських наприкінці 19ст. проживала у Володимирі.
Поблизу кірхи є будинок з колонами і мансардою – нині там чоловічий греко-католицький монастир. Цей дім будувався у 1890 році і був відомий як будинок пастора – у ньому проживав лютеранський пастор, який служив у кірсі. Переселенці з Німеччини проживали на Волині ще з кінця 18ст., їх тут оселила російська імператриця Катерина ІІ , яка й сама була німкенею. Серед німецьких колоністів були здібні фермери, лікарі, аптекарі, банкіри, музиканти, садівники
У 1939 році – з початком ІІ Світової війни – німці повернулися на свою історичну Батьківщину – в Німеччину. А кірха і дім пастора, збудовані ними, залишилися дотепер.
Добре відомий місцевим людям і будинок, названий у народі «аптека Бражнікова», який збудовано у 30- х роках 20ст. У ті далекі часи він використовувався як приватний особняк.
По вулиці Сагайдачного теж є особняк, який нині використовується як офіс «Теплокомуненерго». Цей дім збудовано у 20-30 х роках 20ст. очевидно, він належав якомусь заможному міщанину, як і особняк на вулиці Ковельській, де нині магазин «Є таке». Наприкінці Ковельської вулиці розташовані військові казарми, які будувалися на початку 20 століття. Тоді наше місто було під владою Російської імперії, яка готувалася до Першої Світової війни, тож будувалися і казарми, і військова гарнізонна церква святого Юрія. Ще й досі на цеглинах цієї церкви можна прочитати написи «Сидоров, 1912г.», «Иванов, 1913 г». Так залишили по собі слід вояки, які колись були в нашому місті. Старожил міста Володимир Тулупов розповідав, що ще у своєму дитинстві (приблизно 50-і р. 20ст) він бачив на одній з цеглин Юріївської церкви напис: «Птичка Удуд погибла при побеге на волю». Можна припустити, що йдеться про в’язня концтабору «Норд-офлаг», адже радянські офіцери утримувалися в казармах поблизу церкви св. Юрія.
На вулиці Шевченка (колишні назви Колійова, Понятовського, Леніна) знаходиться будинок із написом «Кравець Боден». Житель міста Макс Шехтер згадував про цього кравця так: «У Володимирі він вважався майстром екстра-класу. Мав добірну клієнтуру і за своїпослуги брав утричі дорожче, ніж решта кравців міста.Сам він був гарно вдягнутий і бездоганно оволодів польською мовою. Розповідали, що вінкілька років учився у Парижі, там опанував і ремесло, і світські манери. У нього були альбоми зі зразками такнин, а матеріали йому привозили з Польщі».
На вулиці Привокзальній, неподалік залізничної колії, є трьохповерховий будинок, на якому є й дата йогопобудови – 1929р. Отже, його споруджено у той час , коли в місті була польська влада.
Цікавим є й будинок з білими арочними вікнами на вулиці Устилузькій (поворот на Нововолинськ). Ця споруда булла зведена архітектором Казимиром Толочком. Стіни цього будинку теж бачили видатних людей. Наприкінці 19ст. тут працював Юхим Кримський – батько відомого мовознавця Агатангела Кримського. Юхим Степанович трудився спочатку поштовим службовцем, а у цій споруді понад 140 років тому назад була пошта. Тож вуличка навпроти і досі називається Поштова.
Про 19ст .нагадує нам колишній будинок офіцерського зібрання: потужні стіни з червоної цегли, старийкамін навівають затишок, а уява малює картини про те, як тут ходили благородні офіцери... Тепер у цій споруді –військкомат, а у 1917 році у ній розташовувався штаб Сірожупанної дивізії, яка захищала Українську Народну Республіку. З червоної неотинькованої цегли зведено чоловічу гімназію(1900р) по вулиці Драгоманова (раніше – Городельська). У 30-х роках 20ст. у цій гімназії навчався Єжи Антчак – відомий польський режисер, який нині проживає в США і за свою роботу отримав премію Оскар.
Згадані споруди були зведені в той час, коли містомкерував Іван Зубович – справжній господар.
У музичній школі у 20-х роках минулого століття був магістрат (міська рада), а в приміщенні теперішньої художньої школи проживали польські державні службовці. У будинку історичного музею жив суддя і дворянин Омелян Дверницький, який причетний до відбудови Успенського собору і був першим почесним громадянином м. Володимира.
Оригінальним є й будинок генерала Чорноглазова по вул. Цинкаловського. Він дерев’яний. Тут проживала сім’я Березовських. Пан Березовський і його доньки були дуже освіченими. Цей статечний господар допомагав матеріально навчатися здібним дітям з бідних сімей. Прикро, що нові господарі цього історичного будинку заштукатурили половину споруди. Сумно, що з плином часу люди змінюють обличчя старих будинків і втрачається дух історії і старовини…
Дорогі читачі, а чи знаєте ви історію свого будинку? Якщо так, то поділіться з нами. Старі будинки – не мовчать. У кожного з них свої таємниці, свій господар і своя історія.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі