«На світі все ж більше хороших людей, ніж поганих. У цьому переконала мене моя професія»

«На світі все ж більше хороших людей, ніж поганих. У цьому переконала мене моя професія»
«На світі все ж більше хороших людей, ніж поганих. У цьому переконала мене моя професія»

30 років віддала соціальній службі Галина Михайлівна Локтіонова; її глибоко поважають колеги і люди, про яких вона турбується.
Один мудрець казав, що найбільша наука на землі – це любити людину, бо справа тут не тільки в природних здібностях, не тільки у професіоналізмі, а й у вмінні почути і  зрозуміти людину. Саме цю науку за 30 років роботи освоїла Галина Локтіонова, яка нині очолює відділення соціальної допомоги вдома  Володимир-Волинського територіального центру (надання соціальних послуг).
Народилась Галина Михайлівна 1966 року у Володимирі-Волинському. Дитинство протікало так, що деякий час навчалася в школах Володимирщини, та атестат зрілості отримала у ЗОШ №2. Уже у старших класах виплекала мрію стати кравчинею, а тому вступила до Луцького професійного училища. Там і освоїла фах кравчині легкого одягу.
Трудову діяльність розпочала в зимнівській майстерні пошиття одягу. Та життя змінювалося, і майстерня припинила своє існування. Саме в цей час Галина Михайлівна створила сім’ю, стала мамою. Коли вийшла з декретної відпустки, в  листопаді 1991 року влаштувалася касиркою відділення соціальної допомоги при управлінні соціального забезпечення. Після створення територіального центру, була переведена на посаду заступника завідувача. У 1997 році була призначена завідувачкою відділення соціальної допомоги вдома, де і працює на сьогоднішній день.  Нині у відділенні, яке очолює Галина Локтіонова, трудиться 30 соціальних робітників і один соціальний працівник (особа, яка має відповідну освіту і робить обстеження). На обслузі відділення – 260 осіб, із яких найстаршій 100 років.
-За роки моєї роботи відбувалися різноманітні зміни, - розповідає Галина Михайлівна. – Якщо раніше безкоштовно обслуговували тільки одиноких людей, а за решту платили діти чи родичі, то нині від доходу та потреби в обслуговуванні (наприклад, діти живуть далеко) залежить, обслуга буде безкоштовною чи платною. Тобто, щоб особа безкоштовно отримувала послуги догляду вдома, її дохід має не перевищувати більше  ніж два прожиткові мінімуми для непрацездатних осіб.
Але, окрім забезпечення продуктами, косметичного прибирання оселі, виклику лікаря і спрямування до медичного закладу, людям необхідні увага, турбота і душевна теплота. Зі справжньою радістю сприймають вони кожен візит соціального робітника, з яким можуть поговорити про все, що їх хвилює, поринути у спогади, вилити наболіле. І те, що їх вислухають, зрозуміють, підтримають, повертає віру в життя, у нескінченну людську доброту. Вони також діляться життєвим досвідом, щось підкажуть, порадять соціальним робітникам, адже добре мудре слово людини, за плечима якої ціле життя, ніколи не завадить.
-Робота з людьми вимагає терпіння, такту і зваженості. Одинокі люди бувають і складними, створюють нелегкі ситуації. Іноді потрібна справжня мудрість задля того, аби зберегти душевну рівновагу і не допустити, щоб ситуація вийшла за певні рамки. Таке, на щастя, трапляється рідко. Є люди замкнуті, до сердець яких непросто досукатися, але всі без винятку хочуть тепла і підтримки, - продовжує Галина Михайлівна. – Я залишаю свій номер телефону на дверях людей, яких ми обслуговуємо. Це задля того, щоб у будь-яку хвилину вони могли безпосередньо зв’язатися зі мною. Я люблю працювати з людьми. Це  цікаво і всім нам корисно. На світі більше людей хороших, ніж поганих. Мене переконала в цьому моя професія. Та все ж ніхто нікому не замінить рідних, особливо дітей. Приємно, коли діти телефонують, цікавляться батьками. Нам телефонують з Англії, з Росії, з Італії. Дуже хочеться, щоб діти все-таки залишалися чуйними і уважними до батьків. І повірте, дуже важко, коли старі батьки, їхнє майно стають розмінними монетами між родичами.  
Любить Галина Михайлівна свій колектив. Поруч із нею чудові колеги-однодумці, які завжди розуміють свою завідувачку. Справжнім порадником став директор терцентру Георгій Йосипович Самчук, із яким швидко і оперативно вирішуються всі питання. 
А ще у пані Галини чудова сім’я, діти і наймиліші онуки. Їх у Галини Михайлівни четверо. І ще є захоплення – квіти. Понад 80 видів квітів та вазонів розводить жінка у своїй господі. Вирощені власними руками квіти красуються й на підвіконні в робочому кабінеті. І, мабуть, у цьому є щось символічне, бо любов до квітів – це любов до життя, любов до людей, яким і присвятила себе Галина Михайлівна.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: