Того недільного ранку ні Андрій, ні Алла, ні їх 14-річна Світлана не знали, що це останній щасливий день їхнього сімейного життя. Вранці вони поїхали до лісу, назбирали грибів, смажили шашлик, а під вечір зателефонувала Аллі подруга і запросила на дівич-вечір з нагоди приїзду з Латинської Америки однокласниці, яка була заміжня за дипломатом. Алла вирішила їхати сама за кермом авто, яке їй подарував чоловік. Та Андрій був проти її рішення.
-У тебе ще ж досвіду немає. А дорога складна, багато поворотів.
-У мене й не буде досвіду, якщо не їздитиму сама, - примхливо відповіла Алла.
Андрій лише похитав головою, коли авто рвонуло з місця. На серці оселилася тривога. Аби її заглушити, запропонував доньці партію в шахи, та грав недбало, неуважно.
-Тату! Що ти робиш? - дивувалася Світлана, - Ти ж зовсім неграмотно ходиш.
-Вибач, доню! Щось голова починає боліти, - і в цю хвилину задзвенів телефон.
«Нарешті!» - полегшено зітхнув Андрій, рахуючи, що це телефонує дружина, але почув чоловічий баритон:
-Андрію Миколайовичу! Це вас турбує начальник ДАІ. Мені важко про це говорити , але щойно ваша дружина потрапила в ДТП. Травми не сумісні з життям.
-Що?!!!! – Андрій не відразу збагнув, що трапилось. – Де …? В якій вона лікарні?
-Андрію Миколайовичу! Ви що? Яка лікарня? Повторюю: травми не сумісні з життям.
Аллу ховали через два дні. Гірко і невтішно плакала Світлана, тулячись до батька. Сам Андрій плакати не міг. Він не міг пробачити себе, що не відштовхнув Аллу і сам не сів за кермо, почекав би на неї чи потім ще раз би приїхав. Тепер вже пізно. Алли немає…
Потекли тужливі дні, сумні вечори. Андрій з донькою жили самі, лише тричі на тиждень приходила працівниця Дарина Тимофіївна. У своєму офісі Андрій також мало спілкувався зі своїми підлеглими, наради проводив переважно по селектору. Правда, постійно набридала справами завідувачка цехом Жанна. Андрій знав, що Жанна закохана в нього ще з університету, а тому і направлення взяла у це місто. Тепер, коли Андрій залишився вдівцем, напевно, прагне зайняти місце Алли. Нічого у неї не вийде. Якщо Андрій і одружиться, це буде зовсім інша жінка.
Того ранку лив сильний дощ. Андрій обережно вів свою «Ауді» по асфальтовій трасі. Раптом із пелени дощу вискочив здоровань і замахав руками. Андрій зупинився.
-Друже! Виручи! У мене авто вийшло з ладу. Довези до міста жіночку!- і тут же підморгнув Андрієві: - Молода і дуже вродлива… Не пошкодуєш!
У салон до Андрія сіла жіночка, зняла з голови капюшона, з-під якого розсипалося чудове каштанове волосся. На Андрія глянули очі кольору весняного неба. Від жінки надходило якесь незриме тепло.
Так Андрій познайомився з Ганною. У цієї милої жінки теж нелегко склалася доля. Батька не пам’ятала, рано втратила матір, виховувалася у бездітної тітки. У 18 років вийшла заміж за офіцера-підводника, який був на 14 років старший від неї, але це не стало перешкодою для їх пристрасного кохання. Аварія на підводному човні сталася тоді, коли Ганна перебувала на 7-му місяці вагітності. Чоловік боровся за життя всіма силами, дуже хотів дочекатися появи на світ своєї дитини, але смерть виявилася сильнішою. Від потрясіння у Ганни почалися передчасні пологи. Дівчинка народилася мертвою. Ось тоді Ганна повернулася в Україну до старої тітки, медик за фахом, стала працювати в поліклініці.
Андрій і Ганна покохали один одного, та Світлана і слухати не хотіла про одруження батька.
-Ти можеш жити з цією жінкою, але у будинку моєї мами вона не буде ніколи! Тобі доведеться вибирати між нею і мною! – заявила дівчинка.
Коли Андрій запросив кохану в гості, Світлана не прийшла додому зі школи, напевно, спеціально затрималася у подруги. Андрій і Ганна вечеряли вдвох.
Зрозумівши, що дівчинка не готова прийняти мачуху, Ганна також не наполягала з одруженням. Але скоро стало відомо, що вона вагітна. Андрій дуже зрадів, бо поява їх спільної з Ганною дитини міняла все, та Світлана не зраділа цій звістці.
-Це тільки ваша дитина! Мене вона не стосується! Я ніколи не назву цю дитину братом чи сестрою!
Ганна і на цей раз не наполягала. Змучену невдачами і самітністю, її влаштовували і такі відносини з коханим. Згодом Ганна народила сина, якого в честь дідуся, батька Андрія, назвали Миколкою.
Був холодний день. Світлана поволі поверталася зі школи. У дівчинки боліло горло, піднімалася температура, але йти додому, в теплу, але пусту оселю, дівчинка не хотіла. Поринувши в думки про своє нещасливе життя, Світлана не помітила, як підійшла до будинку, в якому мешкала Ганна. Біля воріт стояв автомобіль батька.
« Це мій батько! Лише мій! – загорілося серце дівчинки. – Цій жінці і її синові не вдасться забрати його в мене!»
(Далі буде)
Антоніна Булавіна.
Коментарі