У Володимирі налічується 238 вулиць, звісно, кожна з них має свою неповторну історію, сповнену фактами, подіями, долями людей.
Неподалік вулиці Луцької простяглася вулиця 20 липня, як названа так на честь важливої у міській історії події – саме 20 липня 1944 року військові формування під командуванням підполковника Василя Кожевнікова і генерал-майора Федора Даниловського визволили наше місто від нацистських окупантів. Проте, старожили міста знають, що до 1944 року згадана вулиця називалася Староосторовецькою або Островецькою – на честь про приміське село Острівок.
На початку Островецької вулиці жила інтелігентан родина – Микола Цинкаловський та Христина Цинкаловська (з Нітецьких). У їх родоводі були українці, поляки, монголо-татри, німці. Саме у подружжя Миколи і Христини Цинкаловських 9 січня 1898року у Володимирі, на Островецькій народився син Олександр, якому судилося стати видатним істориком і археологом, патріотом України, автором понад 3 тисяч наукових праць, який доживав віку в Польщі. Будинок Цинкаловських потопав у квітах, і зелених деревах. Їх землі простягалися аж до приміщення нинішньої гімназії. Про це мені розповіла племінниця ученого-історика О. Цинкаловського - Наталя Назарівна Грабарчук (на фото) - учителька від Бога, яка й нині, перебуваючи у поважному віці, розповідає нам, місцевим історикам і краєзнавцям дуже цікаві історії з минулого міста Володимира. Ось деякі з них.
… Був теплий вересневий вечір 1939 року. Володимирчани гуляли містом, ходили в гості до рідних і друзів. Раптом тишу вулиці Островецької порушив старшний гул літаків. Міщани побачили у небі літаки із символікою нацистскої свастики. То була нацистська авіація, яка скинула бомбу на територію Островецької вулиці. Чому ж? Справа у тім, що 1 вересня 1939 року фашисти захопили Польщу. Президент сусідньої держави Ридз Шмігли, який урядував Польщею в той час , сказав : "І гудзика не віддамо!". Та склалося зовсім інакше. Польський уряд утікав в еміграцію до Румунії. Їх шлях пролягав через Володимир-Волинський. Через наше місто проїздили великі автобуси. Люди подейкували, що у них перевозять державну скарбницю Польщі. Тому і вулиця, де вони знаходилися, була піддана обстрілу. Внаслідок цієї атаки сталося лихо – загинули маленькі жительки цієї вулиці – Галя і Славця Жулковські, їх могили – на старому Ладомирському цвинатрі міста. Сама трагедія сталася на розі вулиць Луцької і 20 липня. На мою думку, міському духовенству слід ініціювати встановлення на цьому місці пам'ятного хреста, здійснювати панахиди, адже 81 рік тому тут загинуло чимало жителів нашого міста.
Кілька років тому до міського історичного музею завітав поляк – пан Кшиштоф - архітектор з Хелма. Бесідуючи зі мною, гість розповів, що він розшукує місце у Володимирі, де ще до 1939 року католицькі монахині піклувалися про дітей- сиріт. І тут мене осінило: подібну історію мені розповідала Наталя Грабарчук-Цинкаловська ! Ми з паном Кшиштофом відвідали п. Наталю і вона розповіла спогад про своє таке вже далеке , та чудове і незабутнє дитинство. Кожної неділі маленька Таля полюбляла стояти біля хвіртки рідного дому і дивитися на вулицю Островецьку – перехожі ходили туди-сюди- чоловіки, жінки, старики, діти. Увагу Наталочки привертали католицькі монашки, які вели до центру, до костелу св.Якима і Ганни маленьких, гарно вбраних дівчаток з бантиками. Ой як хотілося дівчатку і собі мати такі бантики! Батьки розповіли Талі, що ті дівчатка – сироти , які перебувають на вихованні у черниць. «От би і собі бути сиротою, то і я б мала такі банти!», - потайки мріяла Наталка. Хоча в неї були чудові батьки, які її дуже любили.
Притулок для дівчат знаходився по Островецькій, він потопав у квітах , зелені дерев, вихованки працювали в городі і в садку, вирощували квіти. Ми із здивуванням слухали розповідь пані Наталі. Пан Кшиштоф сказав, що він привезе до Володимира монахинь, які теж займаються опікою над дітьми і нужденними. Чоловік здійснив задумане у 2019 році.
Ми знову завітали до оселі Наталії Назарівни, але вже у супроводі двох католицькх черниць – старшої і молодої. Вони із захопленням слухали розповідь Наталії Грабарчук, подарували їй іконку-оберіг.
Через 80 років вулицю Островецьку відвідали черниці з Польщі, які, як і їх попередниці, котрі майже століття назад жили у Володимирі і робили діла милосердя, теж займаються благодійними справами - доглядають дітей, хворих, нужденних, людей з особливими потребами. Бо у такій діяльності – велика сила, адже Ісус Христос заповідав своїм послідовникам чинити добро, любити людей.
З книг православного церковного історика Миколи Теодоровича, ми дізналися, що ще в 13-14 ст. по вулиці Островецькій була церква св. Юрія на валах, там загинув один із місцевих князів.
Там де Островецька межує з вулицею Карбишева є хрест, прикрашений квітами, кольоровими стрічками. Старожили розповідають, що колись давно, у хатині поблизу жила сім'я, у якій часто вмирали діти – ніхто не доживав до старшого віку. Хтось зі знаючих людей порекомендував батькам поставити поруч з оселею хрест, прикрасити його, молитися Богові . Порада виявилася слушною – діти перестали вмирати, росли, мужніли. Як бачимо сила віри – унікальна.
Колись я ходив вулицею Островецькою, поряд з сучасними котеджами ще збереглися маленькі дерев'яні хатки, у них живуть добрі старенькі бабусі, які, на своєму віку, напевно, ой як багато пережили!
А чи Ви знаєте цікаві історії зі своєї вулиці? Може пам'ятаєте людей, які залишили по собі цікавий слід? Завітайте до історичного музею (вул.Івана Франка, 6. тел. 2-19-11).
Ми Вас з радістю вислухаємо!
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі