Історія Собору Різдва Христового та Христоріздвяного монастиря у Володимирі сягає другої половини 18 століття.
Впродовж понад двох століть ці сакральні споруди перебували під юрисдикцією християн різних конфесій – римо-католиків, греко-католиків, православних. Ми розглянемо той період часу, коли при монастирі функціонував колегіум.
Що ж таке колегіум? У академічному тлумачному словнику української мови зазначається, що колегіум (з латини «collegium»- товариство, співдружність) – назва деяких закритих середніх і вищих навчальних закладів, які функціонували у Західній Європі, Україні та Росії у 18 ст.
У 1596 році було укладено Берестейську унію внаслідок якої утворилася греко-католицька церква. Ця церква поширила свій вплив на культурне життя й освіту в Україні.
Зокрема, кандидат історичних наук Валентина Петрович у своєму дослідженні про розвиток освіти у Володимирі у 16-18 столітті зазначає, що Іпатій Потій, бувши ще православним владикою – єпископом Володимирським (одночасно митрополитом Київським), добре розумів необхідність розвитку освіти. Для цього він вживав активних заходів, спрямовані на підтримку навчальних закладів для духовенства та мирян. У 1595 р. Іпатій Потій випросив у польського короля привілей, за яким усі прибутки від маєтків Спаського монастиря у Володимирі та його земель мали йти на утримання школи та церковного проповідника. У 1608 р. Іпатій Потій склав фундацію для підтримки матеріального становища володимирської школи. Згідно з цим документом, вона отримала власність володимирських єпископів – маєток Русовичі. Ставши уніатом, Іпатій Потій у 1609 р. виділив 2 500 злотих капіталу на розвиток школи при кафедральному соборі у Володимирі.
Найвищого розвитку володимирська школа досягла наприкінці XVII-XVIII ст. У той час уніатський єпископ Бенедикт Корсак-Глинський (1667- 1678 рр.), поселивши у Володимирі монахів-василіан, передав школу в їх розпорядження, а потім подарував їй 8 400 злотих. Його наступник Лев Зеленський (1678-1708 рр.) додав до цієї суми ще 10 тисяч злотих Володимирською школою опікувався й король Август III, який у 1746 р. видав для неї привілей, за яким отцям-василіанам дозволялося відкрити у Володимирі власну школу. Натомість заборонялося іншому духовенству влаштовувати школи як у самому Володимирі, так і в його околицях. Цей привілей у 1768 р. був підтверджений королем Станіславом-Августом. У нових умовах школа була перетворена в колегіум, який за статусом прирівнювався до середнього навчального закладу. У Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника НАН зберігаються навчальні програми та підручники, за якими навчалися у володимирському колегіумі. З них ми можемо дізнатися, що студенти колегіуму вивчали точні та природничі науки - математику, природознавство, хімію. Основи сільського господарства, англійську, німецьку, польську, французьку, латинську мови, якими вітали польського короля Станіслава-Августа Понятовського, котрий приїздив до Володимира. Керував навчальним процесом у володимирському колегіумі ректор. Зазвичай цю найвищу посаду завжди обіймала особа духовного звання, переважно настоятелі монастирів. Відомі імена ректорів: доктора богослов’я Маркіяна Кульчицького (1695 р.), який був ігуменом Зимненського монастиря, Януарія Огуркевича (1708 р.), що був архімандритом Дерманського монастиря на Рівненщині та Порфирія Важинського (1768 р.), котрий був Холмським єпископом.
Володимирський колегіум був одним із найбільших в Україні. В різні роки він нараховував близько 300-400 і, навіть, 600 учнів. Переважну більшість вихованців становили сини шляхти й уніатського духовенства, яких виховували в католицькому дусі.
Серед відомих вихованців колегіуму слід назвати українського богослова і письменника Феофана Прокоповича. Він народився 7 червня 1681р. у Києві у сім'ї торговця. Рано залишився сиротою, виховувався дядьком по матері, який був ректором Києво-Могилянського колегіуму. У 1698р. Прокопович приїздить до Володимира і навчається у місцевому василіанському колегіумі, живе при уніатському монастирі. Той факт, що закінчивши колегіум у Києві, Феофан приїздить на навчання до Володимира, свідчить про високий освітній рівень місцевого колегіуму. Згодом він викладав у володимирському колегіумі.
Прокопович був автором багатьох наукових праць з астрономії, фізики, логіки, політології, основ держави і права, філософії, богослов’я, літератури, драматургії. Він вивчав природу землетрусів, рух комет, висловив припущення про те, що атоми складаються з менших частинок, за 200 років раніше від Енштейна висловлював ідеї про теорію відносності.
Ще одним вихованцем володимирського колегіуму був Стефан Стубелевич. Відомо, що народився Стефан у княжому Володимирі 13 листопада 1762 року в родині збіднілих дворян. Перші знання здобував у Володимирському колегіумі, заснованому монахами ордену василіан у 1670 році. Цей середній навчальний заклад був у ті часи потужним освітнім осередком, де навчалося 400 студентів і викладало 7 професорів. Отримавши хороші знання на батьківщині, 23–річний Стефан вступив до Вільненського університету, по закінченні якого став тут працювати віце–професором на кафедрі фізики, яку очолював тоді дядько відомого поета Адама Міцкевича — Юзеф Міцкевич. Паралельно продовжував займатися науково–дослідницькою діяльністю. Відомо, що молодий учений приїздив у Володимир погостювати до батьків і одружився. Тут, у селі Древині, жила жінка його життя — Олександра. До Вільнюса він повернувся вже з дружиною. Молодий професор заглибився у вивчення проблеми впливу електричного струму на живі організми і практичного використання його для лікування людей. Для цього виготовляє незвичні для того часу прилади й випробовує дозований струм на собі, на друзях. Разом із товаришем, доктором медицини Якубом Шимкевичем, результати дослідів, а також малюнки приладів занотовує на папері. В особистому архіві Стубелевича збереглися ці рукописи й на них стоїть дата — 1801 рік. Це й дало підстави стверджувати, що авторство лікування методом електрофорезу належить саме Стубелевичу, а не росіянину Рейссу. Шкода, що в науці, як і в історії, немає поняття «якби»...У 1802—1804 роках Стубелевич подорожує Європою. Два роки він стажується у знаменитій Сорбонні, слухає лекції вже відомих фізиків, закуповує новітню наукову літературу та найновіші пристрої для університетського фізичного кабінету. Повернувшись із Європи, вчений продовжує плідну науково–дослідницьку діяльність, яку поєднує із викладацькою роботою.
У 1804 році він вивчає вплив електричного струму на магнітну стрілку, наблизивши науку до введення поняття «магнітного поля». Фарадей вжив цей термін у своїх роботах з електромагнетизму лише в 1845 році. Свідченням значимості наукових здобутків Стубелевича є той факт, що його було обрано членом гальванічного та академічного товариств у Парижі, королівського та наукового в Гетинді та Аграрно–економічного у Варшаві. Вчений працював також над трактатом з фізики, який планував видрукувати. Але не встиг — помер у 52–річному віці, тобто у розквіті сил як для науковця. Його підручник фізики та праця «Вплив електрики на стан живих істот» були видані вже посмертно. Результати багатьох наукових дослідів залишилися лише у рукописах. «Можна сказати, що справжня наука фізика в Університеті від Стубелевича взяла початок», — писав його колега по університету, відомий ботанік С. Юндзил.
Ось такі знані люди навчалися у цих стінах понад 200 років тому назад!
Однак, студенти колегіуму не вирізнялись вишуканими манерами й вихованістю. Вони були справжньою загрозою для мирних жителів, які постійно потерпали від них. Великий вплив на розвиток володимирського колегіуму мало заснування в 1773 р. у Польщі окремої шкільної комісії (міністерства) для керування усіма навчальними закладами, у тому числі й тими, що належали монашим орденам. Володимирський колегіум став називатися підокружним училищем. У 1786 р., через 200 років після створення школи, вона була перенесена із замочку до будинків скасованого монастиря єзуїтів і розміщувалась при церкві Різдва Христового. Комісія призначила на утримання школи 2 000 злотих. Про розвиток володимирської школи в цей період свідчить і той факт, що в 1787 р. її відвідав король Станіслав Понятовський, пожалувавши досить важливий та прибутковий привілей – право монополії на утримання аптек.
Оскільки освіта у Володимирі піддавалася серйозному польському впливові, то й викладання у школі велося лише польською мовою. Вся навчально-виховна робота була спрямована на виховання католиків. Після 1795 р. школа стала повітовою й перейменована у п’ятикласне училище. З 1803 р. воно перейшло у підпорядкування Віленського нав¬чального округу та під керівництво відомого полонізатора Тадеуша Чацького. Як і у попередні десятиліття, викладання велося лише польською мовою, оскільки більшість учнів були католиками, тому вони мали сильний вплив на дітей, які походили з православних сімей. Польське повстання 1831 р. поклало кінець існуванню василіанського училища
Як бачимо, вивчення різноманітних джерел дозволяє стверджувати, що тривале існування школи у Володимирі мало велике значення для поширення та організації освіти його мешканців.
Отож, за понад два століття свого існування ці монастирські стіни були не лише місцем, де підносилася молитва до Господа, але й храмом науки, де здобували знання люди, які прославили Володимиру світі.
Богдан Янович
Коментарі