У житті православного християнина, як і зрештою кожної людини, яка цікавиться сакральним мистецтвом, ікони відіграють важливе значення.
Ікона у свідомості багатьох українців присутня з народження: ми її бачимо вдома чи в церкві, або ж у музеї. А яка ж історія виникнення іконопису?
Слово «ікона» у перекладі з грецької мови означає образ, зображення. Мистецтвознавці вважають, що прообразом ікон був фаюмський портрет – посмертна маска, яку у Стародавньому Єгипті робили з обличчя померлого фараона. Давні єгиптяни вірили, що у такій масці зберігається «ка» - безсмертна душа фараона
Звичні для нас ікони Ісуса Христа, Богородиці, святих і ангелів з'явилися у 3-5 ст. на Синайському півострові та згодом поширилися по світу. Перші ж християни, які жили у катакомбах Риму не малювали ікон, учені знайшли на стінах римських катакомб монограми – схематичні зображення малюнки. Зокрема, якір і виноградна лоза символізували Ісуса Христа та його жертовну смерть за гріхи людства. Ці зображення і нині можна побачити в інтер'єрі православних храмів. Також символом Ісуса Христа та християнства загалом є риба. Релігієзнавці та мистецтвознавці прочитали у жесті, яким Христос нас благословляє на іконах грецьке слово «іхтус» (риба). Воно утворилося з перших букв речення «Ісус Христос Син Божий Спаситель». І донині риба є символом християнства. Символом Святого Духа є голуб, а ягня означає Ісуса Христа. Перші християни робили такі малюнки з практичних міркувань, це була своєрідна конспірація – так вони переховувалися від язичників, які могли б знищити їх разом з іконами. Не кожен художник, навіть дуже талановитий, міг написати ікону. У православ'ї, як правило, іконописанням займалися монахи.
У фарби додавали різні природні барвники: яєчний білок, суміш глини риб'ячого клею, пиво, від цього фарби ставали яскравішими та краще трималися поверхні дошки (самі цінні ікони написані на липових і соснових дошках).
На образі усе має певне символічне значення – колір, жест і навіть нахил голови. Ісуса часто зображують у червоному та синьому одязі. В минулому лише царі ходили у червоній (пурпуровій) одежі, Христос-Цар над Царями. Синій – колір земний, отже в Христі поєдналося дві природи – Божественна і людська. Біля святих на іконах часто зображують білу лілію – колір чистоти та цнотливості, непорочності. Зірки на іконах символізували ангелів. Таким чином з ікони, знаюча мову релігійних символів людина, могла, наче з книжки, читати інформацію. Недаремно один з отців церкви, Іоан Дамаскін, свого часу сказав: «Ікона - це Біблія для малограмотних», адже в минулому не всі люди вміли читати та неграмотна людина могла почерпнути інформацію з Біблії саме з ікони.
Відомі художники епохи італійського Відродження, такі як Леонардо да Вінчі, Рафаель та ін. використовували як прототипи для своїх іконографічних зображень своїх дружин, коханок, подруг і знайомих. Тому ці витвори мають високе мистецьке значення, але не є іконами, а скорше картинами на релігійну тематику. Православна ікона має глибоке духовно-символічне значення, адже її автори часто були ченцями –ісіхастами (людьми, які заглиблювалися у свій внутрішній світ, вели аскетичний спосіб життя).
Нині існує багато іконографічних типів Христа і Богородиці, святих. Найвідоміші – Богородиця Одигитрія (з грецької мови - та, яка показує шлях), Богородиця Оранта (та, яка молиться; її зображують з піднятими руками), Богородиця Елеуса (з грецької – замилування; на цій іконі Ісус притуляється обличчям до обличчя матері; такий тип ікони був дуже поширений в Україні ще з часів Середньовіччя, адже він символізує культ материнства), Неопалима Купина, Христос Пантократор (Вседержитель) та багато ін.
Проте, на долю ікони випало чимало випробувань. У першій половині 7 ст. у Візантії з'явився рух іконоборців, які заперечували ікони, знищували їх разом з їх власниками: мовляв Бог є Дух і його не слід зображувати. Хоча справжньою причиною іконоборства була боротьба імператорів із іконописними майстернями як потужними економічними центрами. Але іконопис вистояв.
Серед найвідоміших ікон – це Холмська Богородиця (11ст.), Зимненська Богородиця, Володимирська (Вишгородська) Богородиця, Ченстоховська (Белзька) Богородиця. Дві останніх колись були на території України, нині є відповідно у Росії і Польщі.
Православні мислителі епохи «срібного віку» (19ст) називали ікону богослів'ям у фарбах.
Минули століття. Люди освоїли космос і винайшли суперсучасні комп'ютери, але і нині не втрачає своєї значимості ікона – витвір, де у зримих образах зображений невидимий Бог.
До слова. Колекція сакрального мистецтва Володимир історичного музею імені О. Дверницького є однією з найкращих в Україні. Стародруки (Євангелія і Богослужбова література), ікони були врятовані музейними працівниками у часи радянського атеїзму. Ця колекція поповнилася вже і у часи незалежної України завдяки експедиціям, які проводили наукові співробітники музею на території Володимир-Волинського району під керівництвом директора музею Володимира Стемковського.
Зокрема, з ініціативи директора музею Володимира Стемковського була налагоджена співпраця з Львівською філією Національного науково-дослідного реставраційного Центру України, яка триває вже багато років. Реставрована частина ікон з фондів музею, які виставлялися для огляду відвідувачами і отримали позитивні відгуки від громадськості і спеціалістів.
Особливо значну історико-культурну цінність має ікона Спас Нерукотворний з колекції Володимирського історичного музею. Вона датується 16 століттям, тобто її творили в той же час, коли в Італії жив і працював всесвітньовідомий художник Леонардо да Вінчі. Ікона є його ровесницею(!). Це ще раз підтверджує той факт, що і в Україні і на Волині жили митці які по рівню своєї професійної майстерності не поступалися європейським колегам.
Пишаймося і бережімо культурне надбання нашої матері України. Це намагаються робити і працівники Володимирського історичного музею навіть у тих важких умовах, у яких опинилися Україна і світ, адже скарби історико-культурної спадщини ми маємо передати наступним поколінням.
Богдан Янович.
Коментарі