Один мудрець казав, що неможливо захистити те, що не збережене. А тому патріотизм не тільки у захисті своєї землі, а й у її збереженні, збереженні її надр, її природи, її водойм, а звідси і її людей. Сьогодні, коли весь світ, у тому числі й Україна, опинилася на грані екологічних проблем, питання про охорону і збереження рідної природи ставиться особливо гостро. Але чи все ми знаємо про землю, на якій живемо? Чи відомо нам, які унікальні гаї, озера, річки є у нашому мальовничому краю?
Звичайно, більшість із нас скажуть, що знають багато. Але, якщо вам потрапить до рук книга нашого земляка Євгенія Мовяка «Природа рідного краю», яка розповідає про водні ресурси Володимирського та Луцького районів, ви зробите справжнє відкриття, бо здійсните подорож у наймальовничіші куточки нашої Володимирщини. Ви збагнете, як важливо дбати про рідну природу, берегти та примножувати її багатства.
Презентація цієї книги відбулася 27 вересня цього року у приміщенні історичного музею. Захід одночасно був присвячений до Дня бібліотекаря, а тому і книгу в першу чергу отримали представники бібліотек нашого міста, а також студенти педагогічного та аграрного коледжів, ліцеїв.
Доля самого автора, його життя склалося нелегко і водночас зворушливо. Це яскраве життя залишилося на світлинах, які на моніторі могли побачити присутні. Євгеній Іванович Мовяк народився 23 лютого 1951 року в невеликому селі Юнівка Локачинського району. Його батьки були депортованими з польських земель українцями. У ті нелегкі часи жити було важко. Основним завданням селянина було вижити будь-що власною важкою працею. Депортованим сім’ям все давалося важко. Потрібно було створювати нове сімейне гніздечко на новому місці. Родині Мовяків спочатку пропонували залишитися у Володимирі-Волинському, але дідусь хотів працювати на землі, а тому родина опинилася на Локачинщині, де придбала невелику хатинку.
Хоч часи були нелегкі й сім’я зазнала поневірянь, але шкільні роки Євгеній Іванович згадує з теплотою, згадує шкільних друзів, улюблених вчителів. Спочатку він торував дорогу до знань в Юнівській початковій школі, а затим навчався в Затурцівській середній школі. Навчання в школі доводилося поєднувати з роботою в колгоспі, адже діти змушені були допомагати батькам, та все ж здобуті в школі знання допомогли Євгенію в подальшому житті. У шкільні роки учні відвідали багато міст тодішнього СРСР: Брест, Ленінград, Москву. Запам’яталися черги до мавзолею Леніна, у якій вистояли з 6-ї години до 11-ї ранку на міцному морозі, до крейсера «Аврора». Кошти на екскурсію заробляли в колгоспі на роботах.
Юний Євгеній Мовяк у шкільні роки захоплювався малюванням, рибалкою, спортом, відвідував гурток фізики.
Закінчивши школу, Євгеній вирішив вступити до Київського художнього інституту. Але викладачі вирішили направити юнака на навчання до Львівського художньо-прикладного училища. Та доля розпорядилася інакше, і з 1968 по 1973 роки Євгеній Мовяк навчався у Володимир-Волинському технікумі механізації сільського господарства, де отримав кваліфікацію «Технік-гідротехнік», а також талон на керування автотранспортним засобом категорії Б.
Не обминула героя нашої розповіді й служба в збройних силах СРСР. Це був період з 1969-1971 років. 6 місяців навчався в спеціальній військовій школі й згодом потрапив на службу до Німеччини, у старовинне місто Шверін з цікавою архітектурою, також побував у Магдебурзі, Дрездені. Випадала нагода отримати офіцерське звання у спеціальній військовій школі в Прибалтиці, але, провчившись місяць, Євгеній не захотів поєднувати все життя з військовою службою і повернувся в частину. Правда, в майбутньому пан Євгеній все-таки закінчив офіцерську школу Збройних Сил України й отримав звання лейтенант. Служба в армії залишила теплі спогади про друзів-однополчан, які були з різних кінців країни. Були й свої земляки-українці, спілкувалися з німецькими військовослужбовцями. Вразило те, що німецькі військовики кожного вечора після служби поверталися до дому, тоді як наші солдати перебували дуже далеко від рідних домівок.
Протягом 1973-1977 років Євгеній Іванович Мовяк обіймав різні посади, а в 1977 році переїхав у місто Луцьк, де 22 роки працював у міськрайонному управлінні водного господарства на посаді начальника експлуатаційної дільниці. Останні 5 років до виходу на заслужений відпочинок Євгеній Іванович працював на посаді заступника начальника управління. Загальний стаж роботи – 45 років. Без відриву від роботи, заочно навчався в Українському інституті водного господарства, де отримав диплом інженера-гідротехніка. За довгу працю Євгеній Іванович отримав багато подяк, нагороджений грамотами, але найціннішими вважає подяки людей, з якими разом працював.
Євгеній Іванович стверджує, що найбільш цікаво було працювати у відділі охорони природних та водних ресурсів. Саме там він зібрав багато матеріалів для своєї майбутньої книги.
Унікальна природа Волині, мальовничі ріки, зелені луги - головні персонажі цієї книги. Робота над книгами забирала багато часу. Слід сказати, що у презентованої книги були попередники, де автор занотовував всі здобутки й робив висновки. Автору потрібно було дослідити результати діяльності охорони водних ресурсів 7 районів Волині. Цими книгами користувалися управлінці майже 10 років. Щодо нової книги, на яку декілька років збирався матеріал, потрібно було знайти спонсорів, які б допомогли видати книги. Таким спонсором став відомий на Володимирщині аграрій Валерій Григорович Діброва.
Нині Євгеній Іванович мешкає у Володимирі. Він у творчому польоті. Всі, хто отримали книгу в подарунок, у вдячному слові наголошували на тому, що чекають від автора нових робіт. Зворушливою була зустріч Євгенія Івановича з однокурсниками по технікуму, а також з класною керівницею Олімпіадою Феофанівною. Окрім спогадів, привітань звучали слова, про те, що нам випала щаслива доля жити на багатій і прекрасній землі, з могутніми лісами, з билинними лугами, з зачарованими ріками. Безумовно, книга Євгенія Івановича Мовяка є справжньою енциклопедією про збереження водойм Волині, зокрема Володимирщини, а також настановою та заповітом для прийдешніх поколінь.
Антоніна Булавіна м. Володимир.
Коментарі