Продовжу тему, яку розвивав в попередньому зверненні до вас, дорогі читачі. Може бути, що колись надійде пора, що люди почнуть прагнути консолідації заради міжнародних цілей. Але це може статися лише тоді, коли будуть забуті всі національні чвари, сповняться всі бажання, а кривди і невдоволення відійдуть у сферу історичних споминів.
Ось що каже про це Конституція України, стаття 11: «Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної , мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».
Щоб нації консолідувалася і розвивалася, щоб не пропала культура, традиції, то етнічний українець має право на пам’ять Роду! А тому в документі, що засвідчують його особу, має бути запис про його національне коріння. Інакше українська нація консолідуватися не зможе. Бо ми , українці, де-юре не існуємо, бо не маємо таких посвідчень. Це діяльність тих сил, які не мають на меті нас консолідувати , вони прагнуть, щоб ми поділилися. Самі ж вони у такий спосіб претендують на світове панування.
У нас вкрали назву «Русь», крадуть подальшу історію, історію про те, як ми жили і ким були. Прослідкуймо, як будувалася Московія. Великий князь з поміщика стає государем самодержавним. Він змінює патріархальне поміщицьке право. Під татарським ігом звичаї грубішають, вводиться затворництво жінок, замкнутість сімейного життя, тиранія варварського іга привчає землероба до лінощів. Він працює як - небудь, бо не знає, чи завтра йому належатиме його хата, його дружина і діти, його поле. Застій і обмеженість з того часу стали основою історичного життя Московії. Порівняйте, що в побуті малоросів більше поезії життя, ніж у великоросів. Але нас все-таки туди кличуть, бо їм потрібно відбутися, а нам – щезнути.
І тут набігають сльози від Велесової книги: « Ви всі змалієте, ви всі здрібнієте, і пізнаєте підміни усіх речей, і будете продані у тій підміні».
Ми маємо лише один порятунок: повернутися в Рами нації, не бути потічком, а великою річкою, відродитися в пам’яті свого Роду. Нас бо хочуть ліквідувати як власників своєї землі, надіти на наші голови чепчики, щоб ми були біоістотами. Такі істоти діють по програмі тих, хто їх створив.
Але це перечить задуму Творця. На лузі не одна квітка, там їх тисячі, і бджоли мають, звідки брати нектар.
Ми не йшли в чужі землі, ті землі заселяли інші народи, які також створені Творцем, які також хочуть жити і хочуть відбутися. Ми ж усе робили на своїй землі, кували залізо, виготовляли плуги і борони, сіяли жито і пшеницю, приручили коня, який став нашим помічником. Це наше розуміння світу. Це наш світогляд.
Дмитро Себій с. Верба Оваднівська ОТГ
Коментарі