Георгій був не із тих чоловіків, які ревнують своїх дружин до минулого і вимагають знищити фото, що нагадують про перші захоплення. Тому, коли Оксана гортала свій альбом, Георгій не звертав на це уваги і навіть міг у години дозвілля приєднатися до дружини. Та все ж одна світлина мимоволі викликала його неприязнь. На ній був зображений чорнявий симпатичний молодик у формі курсанта Інституту внутрішніх справ. Гордий погляд, самовпевненість у рисах обличчя чомусь дратували чоловіка. Знав, що це Костянтин – пристрасне кохання Оксани. Вони посварилися з Костянтином майже на порозі РАЦСу. Незважаючи на те, що взаємини з Георгієм були близькими до ідеальних, Оксана все ж не забувала своє перше кохання. Жодних претензій до неї чоловік не мав: турботлива і ніжна дружина, любляча мама, чудова господиня. На роботі Оксана також користувалася авторитетом. Жили вони в достатку, багато подорожували, особливо дбали про двох своїх синочків. Що ще потрібно для щастя?
Того вечора Оксана затрималась на роботі. Так вважав Георгій, хоч не розумів, чому дружина не попередила його. Сам приготував вечерю, нагодував синів, перевірив у них домашнє завдання. Оксана прийшла майже о 9-й вечора. Блиск в очах, загадкова усмішка на рум’яному обличчі – чоловік зрозумів, що її затримали не професійні справи.
- Що, якийсь позачерговий корпоратив? – запитав Георгій
- Та ні… - зашарілася Оксана. – Просто випадкова зустріч. І знаєш із ким? З Костею… Зіткнулися на порозі гастроному. Він запросив до бару. Ось чому я так затрималася. Сподіваюсь, ти не в претензії?
- Звісно, ні, але зателефонувати ж могла, - не втримався від докору Георгій.
- Якось ніяково було, - Оксана нарешті пройшла в кімнату, сіла в м’яке крісло. – Знаєш, Костя вже підполковник, на хорошій посаді. Він помітно змінився, але все такий же вродливий. Сказав, що і я залишилась на диво гарною.
Георгій спокійно сприйняв ці слова. Жінки люблять компліменти. І хоч також вважав свою дружину дуже вродливою, та банальщини говорити не хотів.
Після цього вечора з Оксаною стало щось відбуватися. Вона почала пізно повертатися додому, не цікавилася дітьми, а головне, не вважала за потрібне щось пояснювати чоловікові. Та якось жінка повернулася додому аж о 4-ій годині ранку. Георгій не спав, чекав. Вона зайшла з гордим виразом обличчя, щось наспівуючи, зняла плащ, шарфик, уважно і прискіпливо приглядалась до себе у дзеркало.
- Ну, і як це все розуміти, ласкава пані? – звернувся до дружини Георгій. – Схоже, у вас з’явився коханець і сім’я вже вам не потрібна?
- Слухай, Георгію, - Оксана повернулась до нього, - ти – розумний чоловік, керуєш людьми, а тому мене повинен зрозуміти в першу чергу. Я завжди кохала його. Я не могла забути. Хочу бути з ним. Відпусти мене. Ну навіщо тобі дружина, яка кохає іншого?
- Згоден! – відповів Георгій. – Тільки діти залишаться зі мною. Твоєму підполковнику вони не потрібні. Ти ще й сама не можеш сказати, наскільки потрібна йому. Він хіба не одружений?
- Одружений, але це не проблема. Він теж мене кохав і кохає.
- Як у вас усе просто! Зруйнувати сім’ї – це не проблема. Просто вражає така легковажність. Добре. Я дам згоду на розлучення. Але назад вороття не буде, Оксано, так і знай! – і чоловік пішов до своєї спальні.
Ні він, ні Оксана не знали, що їм готує прийдешній день.
Георгій не поспішав розповідати дітям про те, що вони з мамою житимуть окремо. Щось стримувало його.
Оксана прийшла рано, тихо причинила за собою двері, але заходити до кімнати не поспішала. Георгій почув тихе схлипування. Вийшов назустріч дружині. Вона, схилившись над високою тумбою, ледве стримувала ридання.
- Здається, роман потерпів фіаско? – саркастично запитав Георгій.
Оксана випрямилась, швидко витерла сльози.
- Падлюка! – із ненавистю вимовила вона. – Який же він падлюка! Натішився і покинув… Таким падлюкою він був і в молодості.
Жінка пройшла в кімнату, сіла на диван і закрила обличчя руками. Плечі її знову затремтіли від плачу. Георгій сів поруч, приголубив дружину.
- Оксаночко! Я теж буду нікчемною падлюкою, якщо хоч раз нагадаю тобі про це! Але хочу дещо тобі сказати. Ти захопилася Костянтином тому, що довго носила його образ у своєму серці. Ти любила його таким, яким пам’ятала. Таким ти хотіла бачити його і зараз. Але ще в давні часи казали, що в одну і ту ж воду не можна ступити двічі. Так, теоретично ми маємо шанс це зробити, якщо врахувати, що відбувається кругообіг води в природі. Таким чином рано чи пізно вода повертається на своє місце і ми можемо в неї ступити знову. Але ми вже не ті… Розумієш? Пройшов час. Він змінив нас. Змінилась ти. Змінився твій Костя. Його змінили життя, професія, становище в суспільстві. У нього своє коло спілкування, свої звички. Цілком можливо, що таких, як ти, у нього багато. Приїхав у відрядження, випадково зустрів, розважився. А ти надто швидко сприйняла все за відродження почуттів. Але це мине, мине, моя дорога. Усе стане на свої місця. Переодягайся. Я зігрію чаю, зроблю бутерброд. Повечеряєш.
Уранці його розбудила тиха пісня. Оксана співала, готуючи сніданок. Вона мило посміхнулася чоловікові. А затим попросила винести сміття. Біля сміттєвого мішка Георгій побачив шматок порваного фото. Він тільки помітив половину обличчя Костянтина…
Антоніна Булавіна
Коментарі